ДОСЛІДЖЕННЯ ЕГОЦЕНТРИЗМУ ДИТЯЧОГО МОВЛЕННЯ В ПСИХОЛОГІЇ

  • Ірина Геннадіївна Радул
Ключові слова: егоцентричне мовлення, мислення, соціалізоване мовлення, психічний розвиток дитини

Анотація

Мета теоретично дослідити мовленнєвий егоцентризму в дитячій психології.

Методи. Під час вивчення феномену мовленнєвого егоцентризму використовувалися теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез положень, концепцій порівняння, узагальнення, інтерпретація та систематизація теоретичних та емпіричних досліджень.

Результати. Встановлено, що мовленнєвий егоцентризм є віковою особливістю дітей дошкільного віку, і яскраво проявляється також у дітей молодшого шкільного віку. Відкрив феномен егоцентризму у дитини швейцарський психолог Ж. Піаже. Мовлення, яке безпосередньо спрямоване для себе отримало назву егоцентричне мовлення. У дітей дошкільного віку домінує саме таке мовлення, ні до кого не спрямоване.

За критерієм комунікативної спрямованості мовлення дитини Ж. Піаже класифікував на дві великі групи – егоцентричне і соціалізоване. При егоцентричному мовлені дитина не прагне бути слухачем і її не цікавить чи слухають її ті, до кого вона звертається. Вона має надію що її слухають і розуміють, тому вона і не впливає на інших з метою домогтися щоб її слухали. Вона говорить або для себе, або заради задоволення прилучити когось до своєї безпосередньої дії. Мовлення вважається егоцентричним оскільки, дитина говорить лише про себе і не прагне стати на точку зору співрозмовника чи вплинути на нього. Співрозмовник для неї – випадкова людина.

Протилежним егоцентричному мовленню є соціалізоване мовлення, яке припускає цілеспрямовану передачу інформації, критику, наказ, прохання і погрозу, запитання і відповіді. На відміну від егоцентричного, соціалізоване мовлення має комунікативну спрямованість. Таке мовлення необхідне для взаємодії з оточуючими людьми, для обміну думками. Дослідження Ж. Піаже, щодо природи мовленнєвого егоцентризму у дітей отримали низку заперечень з боку вітчизняного психолога Л. Виготського. Вчений розглядав і розумів природу егоцентричного мовлення принципово інакше, ніж Ж. Піаже.

З позиції культурно-історичної концепції, Л. Виготського стверджував, що природа дитячого мовного егоцентризму розглядається як соціальна, а всі вищі психічні функції виникають у ході співпраці дитини з дорослими. Інтеріоризуючись, вони стають індивідуально притаманними кожній дитині, перетворюючись у її індивідуальні функції. Згідно з законом розвитку вищих психічних функцій, що виникають спочатку у колективній взаємодії, егоцентричне мовлення є одним з феноменів переходу від мовлення для інших до мовлення для себе, перехід від інтерпсихічних функцій до інтропсихічних. Генетичний розвиток мовлення дитини за Л. Виготським, має таку схему: соціальне мовлення – егоцентричне мовлення – внутрішнє мовлення.

Висновки. Узагальнюючи, можемо зробити висновок, що для Ж. Піаже егоцентричне мовлення являє собою мовлення дитини зі своєї точки зору, а для Л. Виготського – це мовлення для себе. Поряд з цим, обидва психолога вважали що егоцентричне мовлення є перехідною стадією розвитку мовленні дитини, однак вбачали різні шляхи його розвитку.

 

Посилання

1. Богуш А. М. Проблема егоцентричного мовлення у спадщині Жана Піаже. Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Випуск 9, 2000. С. 66–69.
2. Богуш А. М. Теоретичні й методологічні засади формування мовленнєвої компетенції дошкільника. Педагогіка і психологія. № 1 (26). К.: Педагогічна думка, 2000. С. 5–10.
3. Выготский Л. С. Проблемы общей психологии / под ред. В. В. Давыдова. Т. 2. 3. Собрание сочинений: В 6-ти т. М.: Педагогика,1982. 504 с.
4. Выготский Л. С. Собрание сочинений в 6 томах. / под ред. М.Г. Ярошевского. М.: Педагогика, 1984. С. 32–37.
5. Доналдсон М. Мыслительная деятельность детей. М.: Педагогика, 1985. 192 с.
6. Обухова Л. Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. М.: Тривола, 1995. 360 с.
7. Обухова Л. С. Концепция Ж. Пиаже: За и против. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 191 с.
8. Пашукова Т. В. Эгоцентризм в подростковом и юношеском возрасте: причины и возможности коррекции. М.: Институт практической психологии, 1998. 160 с.
9. Пиаже Ж. Психология интеллекта. Избранные психологические труды. М.: Просвещение, 1969. С. 51–231.
10. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. М.: Педагогика-Пресс, 1994. 528с.
11. Пиаже Ж. Эгоцентрическая речь. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. В. Петухова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 183–187.
12. Психологічний словник / за ред. В. I. Войтка. К.: Вища школа, 1982. 216 с.
13. Флейвелл Дж.Х. Генетическая психология Жана Пиаже. М.: Просвещение, 1967. 623 с.
14. Цемрюк І. Г. Види та типи егоцентризму особистості. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. № 10(34). С. 18.
15. Цемрюк І.Г. Теоретичні засади вивчення мовленнєвого егоцентризму в дошкільному віці. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. К., 2005. Т. VIІ. Вип. 7. С. 374–380.
Опубліковано
2019-11-05
Сторінки
52-57
Розділ
ПЕДАГОГІЧНА ТА ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ